22 червня в Україні відзначається День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни
22-ге червня 1941 року, 4:00 ранку, мить…, шквал крові, болі і смерті. Він тривав кілька довгих років, одних із найдовших років у житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося...
Щороку 22 червня український народ вшановує світлу пам’ять мільйонів земляків, життя яких обірвала Друга світова війна. Горем і болем вона увірвалась у кожну українську домівку, кривавою лінією пройшла через кожне серце, кожну долю.
Та війна була надзвичайно жорстокою і кривавою. А правда про неї у Радянському Союзі приховувалась, викривлялась, спотворювалася. Це робилося для того, аби замаскувати професійну непридатність та антигуманність сталінського режиму, пояснити надзвичайні людські втрати серед населення та полегшити управління народами, що входили до складу Союзу.
Для цього було створено чимало міфів, які досі популяризуються в російській федерації та у маніпулятивній формі використовуються для пояснення й виправдання російської агресії проти України.
Один з них – стосується нібито віроломного (без оголошення війни) нападу гітлерівської Німеччини на СРСР. Цей міф розповсюджувався, щоб пояснити населенню поразки першого року військових дій.
Зараз ми знаємо, що існують зафіксовані історичні факти про те, що нота про початок війни була вручена німецьким послом радянському керівництву в Москві, а також у Німеччині радянський посол отримав пояснення щодо причин цієї війни: рейх остерігався віроломного радянського нападу, тому вирішив це зробити першим.
Окрім того, інформація про дату початку війну десятки разів передавалася радянському керівництву, тому перетин кордону гітлерівцями не міг стати для нього несподіванкою.
Також можна згадати про міф, що стосується применшення втрат і виключну роль російського народу. Ми знаємо, що інформація про загиблих також була джерелом маніпуляцій у Радянському Союзі. Там ніби возвеличувався подвиг людини, але людське життя для цієї країни насправді нічого не значило.
Операції планувалися без огляду на можливі втрати серед військових та мирного населення, тому правда про справжню кількість загиблих ретельно приховувалася від народу. Деякі дані – засекречені досі, бо знаходяться у московських архівах. За підрахунками істориків під час німецько-радянської війни загальні безповоротні людські втрати Радянського Союзу – військовослужбовців і цивільного населення – склали майже 27 млн.
Україна ж втратила тоді – понад 10 млн людських життів. Це майже третя частина від загальних втрат.
Лихоліття війни назавжди залишаться у народній пам’яті. Війни не на життя, а на смерть, війни в якій фашизм ніс Україні довічне рабство або повне знищення нації.
Як бачимо, жорстоким катком геноциду пройшлася по території сучасної України та війна. З таким же жорстким катком війни до нас прийшла російська федерація знову…
Подвиг наших земляків у боротьбі з фашистськими загарбниками став взірцем для патріотів України, які сьогодні гідно відстоюють єдність та незалежність нашої держави, адже саме за це віддали свої життя наші батьки, діди та прадіди, які зі зброєю в руках відстоювали свободу і незалежність рідної землі.
Нині ми вшановуємо всіх воїнів, що полягли у боротьбі з гітлерівською Німеччиною, всіх патріотів, що боролися проти сталінського Радянського Союзу, та усіх жертв серед мирного населення.
Окрім того, згадаймо всіх, хто загинув у новій війні, яку розпочав путінський режим проти нас.
Тож будемо гідними їхнього подвигу! Нехай переможне світло добра і справедливості додасть сил та наснаги для благородних справ в ім’я щасливого майбутнього України!
І пам’ятаймо – ми переможемо!
